Толочки від науки в Україні безкарні. Чому толеруємо українофобство?

 У серпні 2022 в соцмережах та ЗМІ виник скандал через українофобські вислови “історика” Стефана Машкевича, як зауважив сайт https://bomok.com.ua/.

Так, Антон Лягушкін, львівський активіст, наводить основні тези одного з дописів Машкевича: “30 липня 2022 року пан Стефан Машкевич розмістив на своїй сторінці в соцмережі Facebook допис, присв’ячений річниці сумнозвісного “Валуєвського циркуляру”. Звичайно ж не українською, а “загальнопонятною” мовою. Кінець цього допису наступний (цитую):

«В сегодняшней Украине:

* образование на русском языке запрещено;

* печатать научные статьи на русском языке запрещено (на хорватском, латышском или финском – пожалуйста);

* проводить экскурсии для граждан Украины на русском языке запрещено;

* снимать фильмы на русском языке запрещено;

* играть спектакли на русском языке без перевода запрещено;

* издавать газету или журнал на русском языке без одновременного издания тиража на украинском запрещено (на ирландском, мальтийском или греческом – никаких проблем, издавайте на здоровье, перевод не нужен);

* издавать перевод какой бы то ни было книги на русский язык – еще не запрещено, но работаем над этим, скоро будет;

* наконец, кассиру в супермаркете, официанту в ресторане, слесарю в автосервисе общаться с клиентом по-русски запрещено, если только сам клиент об этом в явном виде не попросит.

Пётр Александрович Валуев на Тихвинском кладбище в Санкт-Петербурге нервно ворочается в гробу и дрожащим голосом вопрошает: А что, так можно было?».

Такі от речі виписує “доктор історичних наук” за спеціальністю “Історія України” на 9-му році війни росії (Московії) проти України і на 6-му місяці повномасштабного вторгнення московитської орди в Україну”.

Прикметно, що це не перший українофобський допис Машкевича. У соціальних мережах “історик” також обурювався зняттям меморіальної дошки Булгакову.

А головне – це не перший безкарний пропагандист рашизму, україноненависницький персонаж від науки. Тож може вже настав час задокументувати усіх запроданців, що вихваляли і вихваляють «русский мир», принижували і принижують свій народ, склавши їхній реєстр? І першим номером буде багатолітній «чемпіон» українофобства сумнозвісний академік-археолог Петро Толочко. Ось вам неспростовні докази, іще довоєнні.

ЧИТАЙМО МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:

«12 ноября 2013 Святейший патриарх московский и всея Руси Кирилл возглавил торжественную церемонию вручения премий памяти митрополита московского и коломенского Макария (Булгакова) за 2012/2013 годы. Лауреатами Макариевской премии за 2012/2013 стали: По номинации «История России»: I премия – Толочко П., доктор исторических наук, профессор, академик НАН Украины, г. Киев, за труд «Ярослав Мудрый».

«Для меня сейчас великая честь стоять перед вами и получать премию митрополита Макария. Мне немного неуютно от того, что меня называют зарубежным ученым, иностранным членом Российской академии наук. С этим я смириться не могу, – сказал, в частности, П.Толочко. – Родовое отечество наше – это Древняя или Киевская Русь, от Новгорода до Киева, от Карпат до Волго-Донского междуречья, а сюда входит и Москва. Поэтому здесь я нахожусь в своем Отечестве, а не за рубежом.

Мы разделились, найти общего языка не можем, по крайней мере, на современном этапе, но у нас осталась общая Родина наша – наше прошлое, Древняя Русь, и мне очень импонирует, Ваше святейшество, Ваше понимание Русского мира. Русский мир – это мир и России, и Украины, и Белоруссии, и мне кажется, что я полностью нахожусь в координатах этого Русского мира… И мне представляется, что мы все – и в России, и в Украине, и в Белоруссии, – должны уделять больше внимания вот этому нашему родовому корню.

Я предлагаю нам всем обратить внимание на наше прошлое, ибо, как говорил Карамзин, «Родина мила сердцу неместными красотами, не ясным небом, не приятным климатом, а пленительными воспоминаниями». Сейчас у каждого из нас свои местные красоты, но «пленительные воспоминания» у нас общие, и давайте работать для того, чтобы они у нас оставались и поддерживали наше единство».

Пресс-служба патриарха московского и всея Руси

Писала не раз про московського «козачка» й українська преса: «…у молоді роки науковець П.Толочко… полюбляв викривати історичні погляди українських «буржуазних» націоналістів.

Про рівень мислення та історичної ерудиції цього керівного діяча української гуманітарної науки свідчить така заява академіка: «Я нещодавно почув цікаву фразу, мовлену з гордістю: «В кожному українцеві дрімає Мазепа». Не може бути для нас від'ємнішої характеристики, ніж ця. Вона засвідчує нашу ненадійність».

І це історичне бачення, логіка і психологія українського академіка?! За Толочком, кожен українець є порядною людиною, носієм моральних вартостей тільки тоді, якщо він є відданим Москві. Це мислення російського імперського чиновника. Отже, треба бути надійними для Москви, а не для України... Пан Толочко, не зважаючи на його українські чини, звання і посади, залишився таким собі московським  «козачком» і дивитися на світ не через московські окуляри засадничо неспроможний...

Толочко в деяких питаннях української культури і мови є пересічним невігласом. Ось його оцінка української мови: «Деякі наші лінгвісти забувають, що українська мова значною мірою є симбіоз мов давньоруської і польської. Якби не національно-визвольних рух, якби Україна не вирвалась з «братніх обіймів» Польщі, то була небезпека взагалі втратити свою мову».

Ось у цій цитаті – весь Толочко, з його ерудицією і логікою… Толочко повторює дрімучі тези імперської Росії про те, що українська мова – це фактично російська, дещо зіпсована польською (Газета «Шлях перемоги»).

Чи можна забувати і прощати таке паплюження гідності й історії українського народу, відверте пропагування рашизму?!

Викладачі та співробітники кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка зробили принципову заяву, оприлюднену на сайті кафедри: «Кафедра етнології та краєзнавства засуджує ганебний вчинок Стефана Машкевича, який цинічно висловив невдоволення активізацією процесів в Україні, спрямованих на витіснення російської мови зі сфери освіти, науки, кінематографії, книговидавництва та інших галузей життєдіяльності суспільства.

Жалкуємо, що ці свої погляди він не проявив до 2020 р., коли, як зовнішній здобувач, був рекомендований кафедрою до захисту докторської дисертації.

Ще більш прикро, що такі вислови належать онуку колишнього декана історичного факультету нашого університету, до речі, також Стефана Машкевича, репресованого москалями у 1930-х роках.

Будемо ініціювати процес позбавлення Машкевича С.В. наукового ступеня доктора історичних наук».

Наскільки принциповими і послідовними виявляться і підтримають процес очищення української науки від «лжепророків» народні депутати, соратники Бориса Патона, керівники освіти і науки держави – політичний, науковий та державний естаблішмент України?

Валентин Кондратюк,  журналіст, аспірант київського вузу

На світлині 2013 року: Петро Толочко в обіймах глашатая рашизму Кірілла